Вітаємо!

Колегу, Литвиненко Катерину Юріївну З ЮВІЛЕЄМ

В цей дорогий для серця день,

Бажаємо квітів і пісень!

Від друзів щирих привітань,

Від зірок - здійснення бажань!

Від сонця - світла і тепла,

Щоб доля щедрою була!

І не спинити часу лік,

Нехай щастить весь довгий вік!

З ДНЕМ ЗАХИСНИКА УКРАЇНИ!

Арміє Українська 

Там, у дрімучій глибині віків, 

Твоє святе ховається коріння, 

Прошите дзвоном ратищ і щитів 

Та скріплене князівським повелінням. 

Плач Ярославен чути на зорі... 

Бо ж від Путивля до Карпат відрогів: 

Повсюду сплять твої богатирі - 

Держави давньоруської залога. 

Над ними бродять шелести дібров, 

Вітчизни голос ллється солов'їно, 

Їх дух навали нечисті зборов, 

І виплекав матусю-Україну. 

...Чумацький шлях запалює зірки, 

Човнів золотить відчайдушні зграйки. 

Ідуть в похід на Кафу козаки, 

Дніпрові хвилі колисають чайки. 

В ярмі десь стогнуть сестри і брати 

І кожен за свободу буде вдячний. 

Міцній, козацька сило, і рости, 

Тебе ж очолив славний Сагайдачний. 

Світ за очі тікає польський пан. 

Горить Вкраїна правдою живою, 

Твоя то гордість, мудрий наш Богдан 

До волі шлях торує булавою. 

Та не судилось воленьки, землі, 

Сміється в очі доля, як дурепа: 

Вітчизну поділили москалі, 

В борні зламавши лицаря Мазепу. 

Розверзлись небеса в дощі рясні, 

То мати-Україна заридала, 

Бо ж попелом ставали курені 

І Січ, оплот останній, розтоптали. 

Століттями ти в думах і серцях 

Закутого народу проблукала, 

Стояла обеліском на мерцях, 

Клубки одчаю зболено ковтала. 

Та все ж прийшла та зоряна пора, 

Коли ганебно впали царські мури. 

Й знамена Сагайдачного Петра 

Вели на битву вояків Петлюри. 

На луках кров червона, мов роса, 

І ллє її якесь мурло грузинське. 

То більшовизму клятого коса 

Вбиває в українцях українське. 

Та ні, не вибить, віра в них живе 

Вони усі - то армія повстанська. 

Хай міць твоя всі пута розірве 

Й розвіє прахом задуми поганські. 

Оплотом волі, сили і добра, 

Стоїш велично, арміє, однині 

Ти по обидві сторони Дніпра 

І вірно служиш неньці-Україні! 

Терен                                                    

 Це свято пам’яті про наших гордих предків, які пером і словом, вогнем і мечем виборювали право на незалежність рідної держави; свято вшанування козацької доблесті та звитяги; свято вдячності ветеранам Другої світової, які також воювали за свою землю. І, нарешті, це день усіх героїв сьогодення, які хоробро боронять кордони України від зазіхань північного сусіда-агресора, та усіх тих, хто поклав своє життя на Сході країни в ім’я суверенності та єдності нашої держави.

Цей день обрали не випадково. Споконвіку на свято Покрови наші пращури вшановували воїнів-захисників. Традиція ця дуже давня і походить ще з часів Київської Русі. Козаки вважали Покрову своєю заступницею.

На Січі була церква на честь Покрова Пресвятої Богородиці з іконою її Покрова. Збираючись у похід на ворога, козаки проводили молебень до своєї Покровительки. Повернувшись щасливо з походу, дякували Їй за збережене життя.

Оберігає Пресвята Богородиця і теперішніх оборонців державних кордонів. Вони разом з усією країною прохають у Всевишнього миру для України. З такими молитвами 14 жовтня, у велике православне свято, звертатимуться до Господа і священнослужителі та віряни кожного храму.

Та не лише свято Покрови та День козацтва відзначають 14 жовтня. Вважається, що саме цього дня 1942 року була створена УПА. А вже 30 травня 1947-го Українська повстанська армія оголосила свято Покрова своїм офіційним святом.

День захисника України — свято не тільки військових. Це свято нескорених, свідомих громадян, які вболівають за долю нашої країни, день усіх небайдужих, які своєю професійною діяльністю, сумлінною працею, волонтерською роботою забезпечують Україні захист — економічний, гуманітарний, інформаційний.

Вітаємо!

Колегу, Супруненко Аліну Григорівну З ЮВІЛЕЄМ

Спинити час ніхто не взмозі

І грає ліс, і квітне сад

На вашім сонячнім порозі

З’явилось мудрих п'ятдесят

Ваш ювілей – поважна дата

Про це нагадувать не слід,

А краще щиро побажати

Здоров’я, щастя й довгих літ.

Щоб завжди Ви жили у мирі

У колі друзів і рідні

Завжди лишайтесь такі ж щирі

Такі ж веселі й молоді.

З ДНЕМ ВЧИТЕЛЯ!

Учитель

Свята і праведна твоя дорога. 

І ти на ній чимало літ! 

Ти справжній вчитель — це від Бога! 

І ти не йдеш — летиш у світ! 

Натхненна, справедлива, світла 

Ти досягаєш висоти. 

І ніби зірочка розквітла 

Ведеш дітей в нові світи. 

Ти не спиняєшся ніколи. 

До нового свій робиш крок. 

Душі пориви — це для школи! 

Найкраще — дітям на урок! 

Чарівне та інноваційне, 

І світлих тисячі ідей. 

Живе, чудове, емоційне — 

Це все для радості дітей! 

Щоб у дітей душа розквітла, 

Щоб легше йшли вони у світ. 

Ведеш за руку їх до світла 

З маленьких літ, з маленьких літ… 

Хоч й нелегка твоя дорога, 

Та серце вибрало таку. 

Ти є учит-елем від Бога, 

Хоч маєш долю нелегку, 

Але живеш по правді в світі 

І впевнено йдеш до мети. 

Живи ж сто літ у мирі й світлі 

І ніби зірочка світи!

(Надія Красоткіна)

75 роковини трагедії Бабиного Яру

У 2016 році виповнюється 75 років з моменту однієї з найбільш трагічних сторінок історії Голокосту в Україні - масового вбивства євреїв.

29-30 вересня 1941 року в Бабиному Яру в Києві.  Під час німецької окупації Києва у 1941-1943 роках Бабин Яр став місцем масових розстрілів нацистами євреїв і циган, радянських військовополонених, в'язнів Сирецького концтабору, членів Організації українських націоналістів та інших.  Тільки за два дні, 29 та 30 вересня 1941 року, там було розстріляно майже 34 тис. євреїв. Всього протягом двох років у Бабиному Яру було розстріляно від 100 до 150 тисяч чоловік, дві третини з яких становили євреї.
Детальніше читайте на УНІАН: http://www.unian.ua/theme/1007/

150 років від дня народження Грушевського

Михайло Грушевський коротка біографія

 Народився Михайло Грушевський 17 вересня 1866 року у м. Хелмі (Польща). Виростав на Кавказі – спочатку в Ставрополі, а потім у Владикавказі. Навчався у Тифліській гімназії, Київському університеті (історико-філологічний факультет). Працював в університеті під керівництвом Володимира Антоновича. В 1894 році, за рекомендацією В.Антоновича, Грушевський призначається на посаду ординарного професора кафедри «всесвітньої історії з окремим узагальненням історії Східної Європи» Львівського університету, де пропрацював до 1914 року. 26 травня 1896 року, у м. Скала Михайло Грушевський обвінчався з Марією Вояківською. Для розвитку української літератури Грушевський разом з І.Франком заснував і видавав «Літературно-науковий вістник», був одним з організаторів Української видавничої спілки (1899). В 1904 році власним коштом відкрив приватну вчительську семінарію в м. Коломия. Після революції 1905-1907 рр. М. Грушевський переніс свою діяльність до Києва. Створив Українське наукове товариство (УНТ), увійшов до складу Товариства українських поступовців (1907), яке стало єдиною до 1917 р. українською організацією ліберального спрямування. З березня 1917 по квітень 1918 року – голова Української Центральної Ради. Під керівництвом М. Грушевського урядом УНР приймалися важливі рішення про державні атрибути, а також здійснювався конституційний процес. Він особисто брав участь в розробці Конституції УНР, яка була прийнята 29 квітня 1918 року. Але після державного перевороту на чолі з П. Скоропадським і М. Грушевському довелося перейти на нелегальне становище. Ліквідація УЦР поклала край державній діяльності М. Грушевського. У підпіллі він здебільшого займався науковою працею, брав участь в обговоренні питання про заснування Української академії наук, однак від пропозиції П. Скоропадського очолити новостворену академію відмовився. У лютому 1919 р. М. Грушевський переїхав до м. Кам’янець-Подільського, а потім до м. Станіслава (нині м. Івано-Франківськ). У березні того ж року емігрував до Праги, потім до Відня, де продовжував наукову діяльність. Крім того заснував у Празі Український соціологічний інститут. 1923 року був обраний академіком ВУАН. У березні 1924 року із сім’єю приїхав до Києва. Працював професором історії в Київському державному університеті. Був обраний академіком Всеукраїнської академії наук, керівником історико-філологічного відділу. 12 січня 1929 загальні збори АН СРСР обрали Грушевського дійсним членом. 25 квітня 1929 на засіданні загальних зборів АН СРСР Грушевський поставив питання про потребу створення в її складі Інституту української історії. З осені 1929 почався погром історичних установ, створених Грушевським. У листопаді-грудні 1929 сесія Ради ВУАН почала ліквідовувати комісії, якими керував Грушевський (остаточно ліквідувала 1933). Помер у Кисловодську 25 листопада 1934 року. Похований на Байковому кладовищі у Києві. Михайло Грушевський – це вчений світового рівня, творча спадщина якого вражає своїм тематичним діапазоном, енциклопедичністю, універсальністю. Його перу належать близько двох тисяч праць з історії, соціології, літератури, етнографії, фольклору. Ще й досі неповною мірою досліджено його публіцистику, епістолярний доробок. Та насамперед він увійшов у вітчизняну історію як її великий літописець, автор фундаментальної „Історії України — Руси”, справедливо названої метрикою нашого народу. Створена ним цілісна концепція українського історичного процесу увібрала в себе кращі здобутки сучасної йому української науки, була осяяна високою свідомістю і тому стала стрижневою ідеєю українського відродження. Очоливши Центральну Раду, він був глибоко переконаний, що нова українська державність має базуватися на принципах демократії і закону. Своєю працею М.Грушевський закладав міцні підвалини української державності. Пам’ять про нього вічна, наукові праці – невичерпне джерело мудрості.

Джерело: http://dovidka.biz.ua/mihaylo-grushevskiy-biografiya-skorocheno/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua

Вітаємо!

Колегу, Барну Олену Анатоліївну З ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ

Як хочеться подарувати тобі долю 

І прихилить до тебе білий світ, 

Щоб в щасті ти жила без болю 

Багато довгих і яскравих літ! 

Благополуччя тобі зичимо й удачі, 

Здорова будь й красива, мов весна, 

І щоб в любові не було нестачі, 

Бо Богом раз дарується вона!