Вітаємо!

Колегу, Ляпіну Людмилу Антонівну з ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ

В цей дорогий для серця день,

Бажаємо квітів і пісень!

Від друзів щирих привітань,

Від зірок - здійснення бажань!

Від сонця - світла і тепла,

Щоб доля щедрою була!

І не спинити часу лік,

Нехай щастить весь довгий вік!

100 років з початку Української революції та створення Української Центральної Ради

 

Російська революція, що почалася в лютому 1917, була поштовхом для піднесення національно-визвольного руху українського народу. В Україну звістка про повалення самодержавства прийшла на початку березня 1917 р. За ініціативою Товариства українських поступовців(ТУП) і Української соціал-демократичної робітничої партії(УСДРП) в Києві 3 березня 1917 було скликано представників політичних, громадських, культурних та професійних організацій. Цього ж дня, на засіданні делегатів, було оголошено про створення громадського комітету.

В новоутвореному комітеті не було єдиної думки щодо майбутнього статусу України. Самостійники на чолі з М. Міхновським виступали за негайне проголошення незалежності. Автономісти (В. Винниченко, Д. Дорошенко і їх прихильники з ТУПу) бачили Україну автономною республікою у федеративному союзі з Росією.

Таким чином, сформувалися два центри національних сил з різними поглядами на державно-політичну організацію. Прагнучи уникнути розколу в національному русі, керівники обох організацій погодилися на створення об'єднаної організації, яка отримала назву Української Центральної Ради. Самостійники пішли на об'єднання з федералістами, бо сподівалися, що розвиток революції приведе останніх до визнання необхідності незалежності України. Але ці сповідання збулися не скоро.

4 березня 1917 у Києві на Володимирській 42, в приміщенні українського клубу «Родина»[1] з ініціативи Товариства українських поступовців за участю українських політичних партій, українських військовиків, робітників, духовенства, кооператорів, студентства, громадських і культурних організацій (Українське Наукове Товариство, Українське Педагогічне Товариство, Товариство українських техніків і аґрономів тощо) було оголошено про утворення Української Центральної Ради. Головою УЦР заочно обрано Михайла Грушевського, якого тимчасово заступав Володимир Науменко, а товаришами голови — Дмитра Антоновича і Дмитра Дорошенка.

Цього ж дня, 4 березня, УЦР телеграмою повідомила керівників Тимчасового Уряду Г.Львова і О.Керенського про своє утворення. Офіційне діловодство УЦР розпочалося 9 березня, коли обговорювалось питання про виготовлення печатки УЦР, передачу УЦР будинку Педагогічного музею, утворення агітаційної школи та ін. З часом Рада мала скликати український парламент і сформувати звітний перед ним уряд.
22 березня 1917 УЦР видала першу відозву «До українського народу», а коли 27 березня 1917 керування перебрав М. Грушевський, стала дійсним дійовим центром українського національного руху. Але щойно після скликання Всеукраїнського Національного Конгресу УЦР перетворилася на своєрідний парламент, складений з 150 чоловік, обраних від українських політичних партій, професійних і культурних організацій та делегатів від губерній. На конгресі обрано нову президію УЦР: голова — М. Грушевський, заступники голови — С. Єфремов і В. Винниченко.

Вітаємо!

Колегу, Федорченко Наталію Миколаївну з ЮВІЛЕЄМ

На килимі життя, немов чарівна м’ята,

Розквітла Ваша ювілейна дата,

Хай квіт життя повік не одцвітає,

Нехай добро щоднини прибуває,

Хай Матір Божа Вас охороняє,

Ісус Христос з небес благословляє

Нехай в душі панує доброта

На щедрі щастям, многії літа!

Річниця затвердження Державного Гімну України

Створення українського гімну бере початок з осені 1862 року, коли на одній з вечірок у Павла Чубинського, етнографа, фольклориста та поета, сербські студенти, що навчалися в Київському університеті, співали патріотичну пісню, в якій згадувався цар Душан і в приспіві були слова «срце бије и крв лије за своју слободу» (або «срб се бије и крв лије за своју слободу…»). Чубинському пісня дуже сподобалася, і він раптом подався в іншу кімнату, а через півгодини вийшов звідти з готовим текстом пісні «Ще не вмерла Україна», яку тут же проспівали на сербський мотив. Деякі дослідники вважають, що на написання також вплинули мотиви мазурки «Jeszcze Polska nie zgineła…», яка згодом стала польським гімном. «Марш Домбровського» на той час був популярним серед народів, що боролися за незалежність (уже за кілька місяців після написання вірша Чубинського, почалося січневе повстання). Зокрема, на мотив цієї польської пісні словацький поет Само Томашек написав пісню «Гей, Словаки», що була гімном Словаччини та Югославії.
Поширення цього вірша серед українофільських гуртків, щойно об'єднаних у Громаду, сталося дуже швидко. 20 жовтня того ж року шеф жандармів князь Долгоруков дав розпорядження вислати Чубинського «за шкідливий вплив на розум простолюду» («за вредное влияние на умы простолюдинов») на проживання в Архангельську губернію.
Перша публікація тексту вірша Павла Чубинського — у львівському журналі «Мета», 1863, № 4. Отримавши поширення на Західній Україні, вірш не пройшов повз увагу релігійних діячів того часу. Один із них, отець Михайло (Вербицький), знаний композитор свого часу, захоплений віршем Павла Чубинського написав музику до нього. Вперше надрукований у 1863, з нотами — в 1865. На платівку, у виконанні Менцинського, вперше записано у кельнському відділенні «Грамофону» в жовтні 1910 року. У 1917—1920 роках «Ще не вмерла Україна» став одним з державних гімнів УНР та ЗУНР. Зокрема, 17 червня 1917 року авторитетне американське видання The New York Times опублікувало замітку про затвердження офіційного перекладу гімну України:

Nay, thou art not dead, Ukraine,
See, the glory's born again,
And the skies, O brethren,
Smile once more!

As in Springtime melts the snow
So shall melt away the foe,
And we shall be masters
Of our homes.

Soul and body, yea, our all
Offer we at freedom's call—
We, whose sires were mighty
Cossack braves.

Також, «Ще не вмерла Україна» Чубинського&Вербицького наряду з «Вічним революціонером» Франка&Лисенка, у виконанні хору Стеценка, лунали під час проголошення Акту Злуки.
1939 року «Ще не вмерла Україна» затверджений гімном Карпатської України.
Радянська доба
Коли в Радянському Союзі було вирішено створити окремий гімн для кожної країни в його складі, то «Ще не вмерла Україна» був відкинутий як варіант, щоб не викликати сепаратистські настрої серед українців. Потрібен був текст, в якому б стверджувалося, що Україна — держава, що входить до складу СРСР, що вона там «Між рівними рівна, між вільними вільна» та обов'язково повинна була висвітлена комуністична партія. Це завдання виконав Павло Тичина. Його варіант «Живи, Україно, прекрасна і сильна», покладений на музику Антона Лебединця, став державним гімном Української РСР у період з 1949 до 1991 роки.
Доба Незалежності
15 січня 1992 року музичну редакцію М. Скорика та Є. Станковича (для хору та фортепіано) Державного гімну затвердила Верховна Рада України[7], що знайшло своє відображення у Конституції України. Всю оркестровку здійснив О. Морозов[8]. Тільки 6 березня 2003 року Верховна Рада України ухвалила Закон «Про Державний Гімн України»[9], котрий запропонував президент Леонід Кучма. Законопроектом пропонувалося затвердити як Державний Гімн національний гімн на музику Михайла Вербицького зі словами першого куплета і приспіву пісні Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна». Президентом було запропоновано змінити звучання першої строфи гімну на «Ще не вмерла України і слава, і воля».
Цей закон підтримали 334 народних депутати, проти висловилися 46 із 433, що зареєструвалися для голосування. Не брали участі в голосуванні фракції Соцпартії і Компартії. З прийняттям цього закону Стаття 20 Конституції України набула завершеного вигляду. Національний гімн на музику Михайла Вербицького отримав слова, віднині затверджені законом.

(За матеріалами Вікіпедії)