Науково-методична проблема:«Проектування як особливий різновид організації сучасного навчально-виховного процесу, наукової та практичної діяльності на уроках історії та правознавства»
Команда “Праволюби” Матвіївського ЗНВК “Всесвіт” (вительЗаяцьЛ.В.) стала переможцем (ІІ місце) в ІV обласному турнірі юних правознавців, який був організований спільно із Координаційною радою молодих юристів при Головному територіальному управлінні юстиції у Запорізькій області і відбувся на базі державного вищого навчальногозакладу “Запорізький національний університет” Міністерства освіти і науки України.
Турнір проводився з метою підвищення загального рівня правової освіти, формування у громадян поваги до права, популяризації правових знань серед учнівської молоді та правового виховання школярів.
«Україну можемо втратити!» — писав переляканий Сталін влітку 1932 року. Він боявся втратити Україну як ресурс, без якого побудова могутньої індустріальної імперії, здатної завоювати світ, залишалася б тільки мрією.
Щоб не втратити, він вирішив стратити Україну. Стратити як уособлення всього, що ненавидів диктатор — свободи, самодостатності, культурної унікальності. Попри інформаційну блокаду, яка приховувала злочин, — це була публічна страта. Про неї знали приречені на загибель, знали в межах Сталінової імперії, переповідаючи пошепки жахливі подробиці. Про неї керівництву своїх держав доповідали закордонні розвідники та дипломати, писали відважні журналісти у світових медіа.
Вбивство цілого народу без війни у мирний час мало залякати інших, засвідчити всемогутність і безкарність «вождя народів». Голод обраний як зброя геноциду дав Сталіну можливість не лише забрати життя у мільйонів українців, але вбити тих із них, хто пережили масове вбивство.
Вбити їх як українців: ті, хто вижили, добровільно позбавлялися власної мови, культури, традицій, переплавлювалися у безликий «совєтський народ». Вбити їх як людей: перетворити в істот, позбавлених почуття гідності, понизити до рівня тваринного існування, а згодом вмонтувати в якості гвинтиків у тоталітарну машину. Тому результатом Голодомору стали не лише мільйони вбитих та опустілі українські домівки, але й спустошені душі тих, хто пережив 1933-й.
Люди боялися згадувати жахи, свідками яких стали. Боялися не лише тому, що очікувало покарання. Їм боляче було пригадувати себе інших, тих, якими вони були до 1932-го. Боляче було гадати, якими б вони стали, якби не Голодомор, що назавжди поламав їхні життя, позбавив можливості бути собою.
Але геноцид зламав не усіх. Серед тих, хто вижили фізично, були й такі, хто не дав знищити себе духовно. Попри те, що вони, як й інші, бачили жахіття голодної смерті рідних та близьких, самі заглядали їй у вічі, відчували, як впевнено тваринне єство може наповнювати людську істоту. Голодомор не зламав їх, не змусив зрадити своє індивідуальне та національне «я».
Згодом вони зуміли реалізувати себе, попри травму пережитого у 1932-1933-му, і всупереч несприятливим обставинам радянської дійсності наступних років. Вони стали художниками, письменниками, досягли успіхів у науці й техніці.
Вони не забували про Голодомор, але ця пам'ять не стримувала їх розвиток, а робила сильнішими. Ці чоловіки та жінки знали, що живуть не лише за себе, але й за мільйони інших, вбитих фізично чи духовно. Знали, що несуть у собі унікальну культуру, яку мають врятувати, щоб зберегти різноманітність світу.
Завдяки їм Сталін програв — Голодомор не зламав України.
Після десятиліть нищення вона звелася на ноги і в 1991-му поставила крапку в історії створеної ним імперії. І нині Україна впевнено зупиняє спроби відродити цю імперію. Впевнено захищає рубежі свободи — свободи власної, свободи Європи.
Бо ми народ, який не зламали геноцидом.
Володимир В’ятрович, голова Українського інституту національної пам’яті
Цього дня, з інтервалом у дев’ять років, розпочалися дві доленосні для сучасної України події: Помаранчева революція 2004-го та революція Гідності 2013-го.
Під час президентських виборів 2004-го року здійнялися акції протесту.
За попередніми результатами другого туру, оголошеними 21 листопада Центральною виборчою комісією, перемогу в президентських перегонах здобув Віктор Янукович. Масові та брутальні фальсифікації під час голосування та підрахунку голосів збурили українське суспільство. Прихильники опозиційного кандидата – Віктора Ющенка, 22 листопада вийшли на мітинги незгоди. Протестний рух охопив найбільші міста України, а центром став Майдан Незалежності у Києві. Внаслідок цих подій відбувся повторний другий тур президентських виборів за результатами якого переміг Ющенко.
У листопаді 2005 року новообраний Президент заснував свято – День Свободи.
У грудні 2011 року наступний Президент України Віктор Янукович скасував День Свободи і об’єднав його з Днем Соборності.
21 листопада 2013-го року на Майдані Незалежності у Києві розпочалася акція протесту проти рішення Кабінету Міністрів України призупинити підготовку до підписання Угоди про асоціацію з Євросоюзом. Спочатку зібралося декілька сотень, а вже 24 листопада – понад сто тисяч прихильників євроінтеграції. Після того як 29 листопада на Євромайдані відбувся мітинг із закликом до відставки уряду та дострокових парламентських виборів, влада застосувала силу. 30 листопада вночі відбувся кривавий розгін майданівців. Стало зрозуміло, що країна рухається до авторитаризму, засадничі принципи якого відчуло на собі українське суспільство: зневага до прав людини, корупція, свавілля правоохоронних органів, репресії проти незгідних. Протести перетворилися з проєвропейських на антиурядові та стали значно масштабнішими.
18-20 лютого – в найтрагічніші дні Революції, сталися сутички в центрі Києва, підпалено Будинок профспілок, снайпери вбили понад 70 євромайданівців, які стали Героями Небесної сотні.
Вночі на 22 лютого тодішній президент Янукович втік з України. Відбулися позачергові президентські вибори, які засвідчили європейський вектор орієнтації. Україна вдруге отримала шанс для цивілізаційного вибору, демократії, очищення від впливу тоталітарного, людиноненависницького комуністичного минулого.
На відміну від подій Помаранчевої революції, відстоювання власної гідності та свободи коштувало Україні багатьох життів патріотів.
13 листопада 2014 року чинний Президент України Петро Порошенко підписав Указ «Про День Гідності та Свободи». Метою запровадження пам’ятної дати є утвердження в Україні ідеалів свободи і демократії, вшанування патріотизму й мужності громадян, які стали на захист демократичних цінностей, прав і свобод людини, національних інтересів держави та її європейського вибору.
(за матеріалами інтернет-видання «Історія в школі»)
четвер, 9 листопада 2017 р.
Це свято було встановлено Указом президента України від 6-го листопаду 1997-го № 1241/97 і відзначається щороку на честь українського літописця Нестора - послідовника творців слов’янської писемності Кирила та Мефодія. Дослідники вважають, що саме з преподобного Нестора-літописця і починається писемна українська мова.
З нагоди цього свята пропонуємо дізнатися або пригадати цікаві факти про нашу мову.
Українська мова – єдина державна мова в Україні. Статус офіційної або близької до офіційної вона має в багатьох державах світу: Молдові, Сербії, Румунії, Словаччині, Польщі та ін. Історична довідка: державною українська мова була у Великому князівстві Литовському (XIV-XVI ст.).
Українська мова – одна з наймилозвучніших мов світу. 1934 року в Парижі на лінгвістичному конгресі провідні фахівці визнали українську мову третьою з-поміж усіх мов (після французької та фарсі) за мелодійністю, лексичним і фразеологічним багатством, величезними словотвірними можливостями, синтаксичною гнучкістю. На аналогічному форумі мовознавців у Швейцарії, де головними критеріями оцінки були евфонічна система мови, її мелодійність і милозвучність, українську мову було названо другою після італійської.
Українська мова є однією з найпоширеніших мов у світі, за кількістю носіїв вона посідає, за різними даними, 26 або 32 місце у світі.
Найближчими до української мови за лексичними ознаками є білоруська (84%), польська (70%) та сербська (68%) мови. Російська мова на четвертому місці (62%). У фонетиці і граматиці найбільше спільних рис – від 22 до 29 – українська мова має з білоруською, чеською, словацькою й польською мовами, з російською - 11.
Сучасна українська мова нараховує близько 256 тисяч слів.
На відміну від інших східнослов’янських мов, в українській мові є кличний відмінок.
Найбільш уживаною літерою в українській мові є літера п; на цю букву також починається найбільша кількість слів. Найменше слів з літерою ф.
Найбільше синонімів має слово «бити» - 45.
Українська мова багата на зменшувальні форми. Зменшувальну форму має навіть слово «вороги» – «вороженьки».
Найдовшим словом в українській мові є слово «дихлордифенілтрихлорметилметан» (назва хімікату, що використовується для боротьби зі шкідниками). У цьому слові є 30 літер.
Любімо і шануймо українську мову – одну із наймилозвучніших, найбагатших, найпоширеніших і найкращих мов у світі!
Друга світова війна принесла з собою таку безліч трагедій, віроломства і зруйнованих доль, що до цих пір все людство із сумом і гіркотою згадує про ті далекі події, які торкнулися практично всіх на нашій спільній землі. Є суд історії. Вже майже досконально вивчені всі масштаби цієї згубної війни. Її причини, її наслідки. Перемога. Це була перемога зі сльозами на очах. Це були сльози радості і одночасно сльози горя. Це не можна описати простими словами. Складні формулювання так само не підійдуть. Не можна висловити те, що відчували наші батьки і діди, матері і бабусі, на очах яких відбувався весь жах однієї з найкривавіших воєн на нашій планеті. Не можна висловити, але ми і не маємо права забути те, що розповідали нам свідки, які так чи інакше брали участь в цьому. Інакше це може повторитися. І ми говоримо: «Ні хто не забутий!», «Ні що не забуто!». Будемо пам’ятати і навчимо своїх нащадків!
З метою закріпити й увіковічити історичну пам’ять написано і пишуться маса книг, документальна і художня література. Відзнято безліч відеоматеріалу. Все це доступно, лише уходять справжні свідки тих давніх подій, які назавжди змінили світ. Ми не будемо забувати їх свідоцтва!
У нашому календарі є не мало дат, які нагадують нам про ті далекі роки. Кожне наше місто чи містечко, регіон мають пам’ять про цю страшну війну. День визволення України від фашистських загарбників відзначається 28-го жовтня. Це був кульмінаційний результат ряду наступальних операцій, найбільш значимі з яких: Донбаська - з 13-го серпня по 22-е вересня 1943-го року, Корсунь-Шевченківська операція - з 24-го грудня 1943-го по 17-е лютого 1944 - го року, Львівсько-Сандомирська - з 13-го липня по 29-е серпня 1944-го року і заключна Східно-Карпатська операція, яка була розпочата військами і з’єднаннями радянської армії з 8-го вересня 1944-го року і призвела до остаточного звільнення та вигнання останніх гітлерівських загарбників з території України 28-го жовтня 1944-го року.
До кінця війни залишалося ще пів року. Будемо пам’ятати!
День визволення України від фашистських загарбників був вписаний тоді до національного календаря сучасної України. Це відобразилося, за даними проекту DilovaMova.com, і в Указі Президента незалежної України № 836 від 20-го жовтня 2009-го року.
Будемо пам’ятати і не забувати! У цей День ми приєднуємося до вшанування всіх, хто забезпечив це звільнення! Добра пам’ять про вас завжди буде жити в наших серцях.
«Урочище Сандармох у Медвеж’єгорському районі Республіки Карелія стало місцем поховання для в’язнів Соловецьких таборів, яких знищували на материку, а також в’язнів Біломорсько-Балтійського каналу. 27 жовтня, 1–4 листопада 1937 року тут було розстріляно 1111 осіб, серед яких 170 українців. Це – письменники, вчені, актори. Про урочище Сандармох як могильник НКВС стало відомо 1997 року, коли на базі архівних матеріалів його розшукав дослідник і правозахисник з Петрозаводська Юрій Дмітрієв разом із головою «Меморіалу» з Петербурга Веніамином Іоффе. Усього на цій території виявлено 236 розстрільних ям», - йдеться в повідомленні.
неділю, 22 жовтня 2017 р.
Колегу, Тряпіцину Олену Дмитрівну З ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ
Цього дня, 70 років із дня проведення радянськими карально-репресивними органами операції «Захід» – масової депортації, що сталася 21 жовтня 1947 року.
Після завершення радянсько-німецької війни, діяльність Української повстанської армії спрямовувалась проти радянських владних структур. Занепокоєне складною ситуацією в Західній Україні, політичне керівництво СРСР постійно шукало нові форми нейтралізації повстанського руху. Саме депортація стала потужним та ефективним інструментом для розправи з «інакомисленням» українців. У 1944-1946 рр. з теренів Західної України у віддалені місцевості СРСР було депортовано 14728 родин учасників національно-визвольного руху. Проте, партійне керівництво вимагало від силових структур не зупинятися на досягнутому. Найбільша депортація населення із Західної України відбулася в 21 жовтня 1947 року. Вона увійшла в історію під кодовою назвою операція «Захід». Операція розпочалась у Львові о другій годині ночі: в помешкання львів’ян вривалися військові і після нетривалого обшуку дозволяли похапцем зібрати особисті речі, після чого цілі сім’ї у вантажівках доправляли на залізницю. З 2 до 4 години ночі теж саме спіткало жителів Рава-Руської, Жовкви, Бузька, Городка, Яворова. На Буковині, Волині, Івано-Франківщині, Рівненщині, Тернопільщині все розпочалось о 6 годині ранку. Операція «Захід» розроблялася співробітниками МДБ по всім канонам військової операції, командував нею заступник міністра внутрішніх справ УРСР Дятлов. Про хід операції кожні шість годин доповідали міністру держбезпеки генералу Савченку та міністру внутрішніх справ УРСР генералу Строкачу. Під час виселення силовики виявляли підпільні криївки, вилучали зброю, націоналістичну літературу і антирадянські листівки, брали у полон учасників підпілля. Майно виселенців конфісковувалось та передавалось у державну власність. Протягом доби в Західній Україні виселили 26 682 родини або 76 192 осіб: 18 866 чоловіків, 35 152 жінки та 22 174 дитини. Наступного дня перші потяги вирушили до віддалених районів СРСР. На всіх депортованих чекали каторжні роботи на копальнях та в колгоспах Сибіру. Операція «Захід» стала однією з найбільш масових і короткотермінових депортацій західних українців. Проте, вона була не першою і не останньою. Загалом з 1944 по 1953 рік в Західній Україні було репресовано понад 500 тис. осіб, заарештовано близько 134 тис., вбито 150 тис., виселено за межі України на довічний термін понад 200 тисяч людей.
суботу, 14 жовтня 2017 р.
Сьогодні вітаємо всіх військовослужбовців України. Ви — наші захисники, опора держави. Спокій наших домівок, спокій близьких — у ваших надійних, сильних руках. Прийміть вітання з найкращими побажаннями: добра, світлого настрою, професійних успіхів!
Воїне, лицарю славний,
Ти зброю тримаєш в руках,
Щоб на нашу країну-державу
Злий не позарився ворог.
Будь мужній і будь достойний
Ти слави своїх батьків,
Відважний вкраїнський воїне,
Нащадку славних козаків!
День захисника України відзначають на церковне свято Покрови Пресвятої Богородиці, яке здавна є одним із найулюбленіших українських свят. У Київську Русь свято Богородиці прийшло з Візантії, це сталося після запровадження християнства. За однією з версій, блаженний Андрій був удостоєний явлення Богородиці в Константинополі. На ту пору місто було оточене чужинцями. Вона з’явилася і вкрила людей своїм покровом. Невдовзі ворог відступив, і місто було врятоване від знищення. Відтоді Покрова асоціюється з заступництвом і захистом від ворога як видимого, так і невидимого.
Особливо шанували Богородицю-Покрову запорізькі козаки. Вони мали на Січі церкву в Її честь, а також ікону «Козацька Покрова». На свято Покрови козаки проводили ради, обирали кошових, старшин, гетьмана.
Українська повстанська армія вважала Покрову опікункою українського війська, тому символічним днем створення УПА також вважається 14 жовтня.
День захисника України відзначають з метою вшанування мужності та героїзму захисників незалежності і територіальної цілісності України, сприяння зміцненню патріотичного духу в суспільстві.
«День вчителя - свято, яке залишається з нами назавжди» - затверджує урядовий портал.
Сьогодні в незалежній Україні майже 860 тисяч педагогів, вихователів, майстрів виробничого навчання, науково-педагогічних працівників і управлінців. Вони навчають і виховують понад мільйон дошкільнят, навчають більше п’яти мільйонів школярів, викладають майбутню спеціальність майже трьом мільйонам студентів країни.
УКРАЇНА ВШАНУЄ 76-ТІ РОКОВИНИ ТРАГЕДІЇ БАБИНОГО ЯРУ
29 вересня 1941-го – в урочищі Бабин Яр нацисти розпочали масові розстріли єврейського населення Києва. Ця трагедія стала всесвітнім символом Голокосту.
Гітлерівці вбивали євреїв і до Бабиного Яру. Проте саме Київ став першим у Європі містом, де знищили всю єврейську громаду.
За десять днів перед цим, 19 вересня 1941 року, до Києва увійшли війська 6-ї німецької армії під командуванням генерал-фельдмаршала фон Рейхенау. Вони рухалися в напрямку Хрещатика двома колонами – вулицями Кирилівською та Великою Васильківською.
Одразу над євреями згустилися хмари: окупанти брутально чіплялися до них на вулицях, декого вбили.
Ніхто з киян ще не знав, що двома місяцями раніше, в липні, рейхсмаршал Ґерінґ видав директиву про розроблення заходів щодо "остаточного вирішення єврейського питання в Європі". Йшлося про поголовне винищення єврейського народу. Нікому також не спадало на думку, що саме Києву доведеться першим випробувати на собі оте "вирішення".
29 вересня нацисти розстріляли близько 22 тисяч євреїв. Інших, кого не встигли знищити, запхали на ніч до гаражів танкоремонтного господарства по вулиці Лагерній. Наступного дня їх вбили в Бабиному Яру.
Станом на 12 жовтня, за звітами катів, кількість жертв перевищила 51 тисячу. Конвеєр смерті тривав.
Нищення євреїв виявилося початком інших масових убивств. Далі в Бабиному Яру протягом двох років знищили людей різного етнічного походження і віку.
Але були люди, які ризикуючи власним життям, а також життям членів своїх родин, переховували в себе євреїв. Це – українці, поляки, білоруси, татари, росіяни, вірмени, греки та німці. Почесне звання "Праведник Бабиного Яру" отримали понад півтисячі людей.
Масові розстріли у Бабиному Яру та розташованому поруч із ним Сирецькому концтаборі проводилися аж до звільнення Києва від окупації. У 1941—1943 роках тут розстріляно 621 члена ОУН, серед них відому поетесу Олену Телігу. Усього протягом двох років у Бабиному Яру було розстріляно від 100 до 150 тисяч осіб, дві третини з яких склали євреї. Перед відступом нацисти примусили в’язнів Сирецького табору викопувати та спалювати трупи.
Детальніше про Бабин Яр, і зокрема про історію та проблеми меморіалізації місця масових розстрілів можна прочитати на сайті Українського інституту національної пам’яті.
«Шкільний портал» пропонує учням району долучитися до національно-патріотичного конкурсу, приуроченого до Дня Козацтва «Я – козацького роду!». Умови конкурсу.
Тема. Напрямки роботи вчителів історії та правознавства у новому 2017-2018 навчальному році.
План
1.Аналіз роботи методичного об’єднання вчителів історії за 2016-2017н.р., обговорення і затвердження плану роботи на новий 2017-2018 н.р Методист РМК Шпитальова О.І. Керівник РМО Гаврилова Т.І. 2.Вивчення нормативних документів, опрацювання методичних рекомендацій вивчення історії та правознавства у 2017-2018 н.р Керівник РМО Гаврилова Т.І. 3.Вивчення особливостей викладання історії у 9 класі відповідно до нового Державного стандарту повної загальної середньої освіти Керівник РМО Гаврилова Т.І. 4. Ключові освітні компетентності на уроках істрії та правознавства Керівник РМО Гаврилова Т.І 5.Аналіз ЗНО-2017. Перспективи на майбутнє. Вчитель Вільнянської ЗОШ І-ІІІ ст.№2 Ортякова Т.А.
Дата проголошення незалежності Україна стала поворотною віхою в історії розвитку Української держави і могутнім стимулом для плідної, натхненної праці заради миру й добробуту. За роки незалежності нам вдалося подолати труднощі становлення демократії держави. І навіть у настільки нелегкий період економічного спаду наш народ, завдяки працьовитості та цілеспрямованості, вносить гідний внесок в розвиток нашого рідного міста та всієї України. День Незалежності Україна для нас є свято єднання, переоцінки наших ідеалів і орієнтирів розвитку державності і зміцнення стабільності. Від усієї душі бажаю вам міцного здоров'я, щастя, добра, достатку, миру, наполегливості і перемог у вирішенні життєво важливих проблем нашого міста і подальших успіхів у всіх справах і починаннях в ім'я процвітання незалежної України.
Державний Прапор є одним із державних символів певної країни. Це стяг правильної геометричної (частіше прямокутної) форми із спеціальним забарвленням. Кольори прапора відбивають національні традиції, які ідентифікують певну територію протягом тривалого історичного періоду.
Державний Прапор України затверджений Верховною Радою України 28 січня 1992 р. Це стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів, із співвідношенням ширини прапора до його довжини 2:3.
Жовто-блакитні барви символізували Київську Державу ще до християнізації Русі. Майже всі герби міст Київщини й України загалом обрамлялися жовто-блакитними кольорами. З XVIII століття полкові й сотенні козацькі прапори Війська Запорозького вироблялися з блакитного полотнища, на якому жовтою фарбою наносився хрест, зорі, зброя, постаті святих. Так, упродовж історичного розвитку жовто-блакитний прапор був символом боротьби за національні й соціальні права українського народу і за часів незалежності став Державним Прапором України. У ньому втілені віковічні прагнення до миру, праця, краса та багатство рідної землі. Державний Прапор як символ країни є втіленням національної єдності, честі та гідності, традицій державотворення, історії та сьогодення.
Український прапор – це символ пшениці в степах під блакитною аркою неба, який уособлює споконвічне прагнення народу до миру, праці, краси та багатства рідної землі.
Архівні документи з питання створення Державного Прапору України наведені тут.
Айвазовський Іван Костянтинович ( Ованес Айвазян ) ( 1817 — 1900) — художник, живописець вірменського походження. Створив понад 6 тисяч полотен. Народився Іван 29 липня 1817 у Феодосії. Перші роки Айвазовського пройшли в бідності в результаті розорення батька. Але все, ж йому вдалося вступити до гімназії Сімферополя. Захоплення живописом привело його в стіни Академії мистецтв Петербурга, в якій він навчався у визнаних майстрів. Після закінчення Академії багато подорожував по Європі.
1840 р. Іван Айвазовський подорожував за кордоном, працював у Римі, Неаполі,Сорренто, Венеції, Парижі, Лондоні, Амстердамі. 1845 на запрошення турецького султана побував у Стамбулі. Найбільш успішний Айвазовський був в морських пейзажах. А з 1844 року він навіть був художником морського штабу. Однак Айвазовський писав полотна не тільки на морську тематику. Серед інших його серій картин: кавказькі, українські краєвиди, вірменська історія, Кримська війна. У Феодосії Айвазовський збудував будинок та майстерню, влаштовував виставки, грошові надходження від яких передавав на добродійні цілі, 1880 заснував картинну галерею. З 1844 академік Петербурзької академії мистецтв, а з 1887 — її почесний член. З 1894 член Товариства південноросійських художників в Одесі. Крім художньої діяльності займався благодійністю — активно допомагав розвитку рідного міста — Феодосії. Побудував там музей старовини, заснував картинну галерею, сприяв прокладці залізничної колії в Джанкой. Художник помер 2 травня 1900 у Феодосії, у віці 82 років.
Це державне свято було засновано в 2008 році і відзначається в контексті національних інтересів України. Дата для цього дня була обрана невипадково: 28 липня християнський світ вшановує пам`ять рівноапостольного великого князя Володимира.
Завдяки князю Володимиру Київська Русь у 988 році отримала хрещення, а язичництво підлягало викорінення. Так, повернувшись з Візантії, Володимир хрестив своїх синів, двір і бояр. Язичницькі ідоли більше не служили культом в Київській Русі і вважалися святотатством. На площах і в будинках киян проводилися бесіди, що зводили Євангеліє в ранг богослужбової книги. Священнослужителі, а також раніше хрещені княжичі і бояри стали першими наставниками, які допомагали киянам розібратися в новій для них християнської релігії.
У світлі сьогоднішніх реалій звернення до Бога стало потребою для кожної людини. Православні традиції протягом століть міцно вкоренилися в Україні, дозволяючи народу рости духовно. Традиційно в цей день в українських храмах пройде урочиста літургія, яка збере безліч віруючих. Хресний хід, благословення та молитви в День Хрещення Київської Русі дозволять зрозуміти справжнє значення української державності, її єдність і роль у світовій історії та культурі.
22-е червня 1941-го року, 4:00 ранку, мить ..., і шквал крові, болю і смерті. Він тривав кілька довгих років, одних із самих довгих років в житті тих, кому вдалося пережити весь цей жах на нашій землі. А багатьом не вдалося. Не судилось пережити цю мить, адже це тільки мить у тисячолітній історії всього нашого людства. Невже ми забули про це?
Кожен раз в цей День ми згадуємо. Згадуємо про тих, хто так і не повернувся з цієї війни. Про тих, хто кров’ю і потом відстоював нашу перемогу. Про тих, хто першим прийняв на себе цей страшний удар і про тих, чиї життя були покалічені і зруйновані іншими людьми. Людьми, схожими на нас. З тими ж бажаннями, з тією ж жагою до життя. Людьми з сім’ями, у багатьох з яких теж були діти, і може даже онуки. І, напевно, вони теж хотіли жити в мирі та злагоді ...
Пам’ять - хитра штука. Вона частенько зраджує нам. А потім знову 22-е червня 1941-го року, 4:00 ранку, мить ... і ...
Ніхто не забутий! Ніщо не забуте! Так ми говоримо своїм дітям. Ми стали передавати це з покоління в покоління. Ми закріпили цю пам’ятну дату в наших серцях. Вона є в наших національних календарях, за даними проекту DilovaMova: Україна встановила цю дату Указом Президента України від 17-го листопада 2000-го року № 1245/2000, вона має назву «День скорботи и вшанування пам’яті жертв Війни в Україні»; Росія - Указом Президента Російської Федерації від 8-го червня 1996 року № 857 "Про День пам’яті і скорботи"; Білорусія 22-е червня відзначає як «День всенародної пам’яті жертв Великої Вітчизняної війни». Ми пам’ятаємо. Ми сумуємо. Але чи є надія уникнути повторення подібного віроломства і насильства по відношенню до нас і наших дітей?
Вона є. Залишивши образи, ми навчилися прощати. Ми вміли прощати завжди. Прощати і не ображатися на людство за те, що воно допустило подібний хід розвитку подій. Ми навчилися любити. Любити тих, хто дорогий нам, хто поруч з нами. Любити життя, а не смерть, ненависть і агресію. Тому ми виграли тоді. Тому перемагаємо зараз. І не дай нам Бог забути про це!
8–9 травня Україна традиційно вшановує День пам’яті та примирення і День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. У ці дні важливо нагадати про непересічну роль українців у перемозі Об’єднаних Націй у Другій світовій війні, висловити повагу всім борцям проти нацизму, увічнити пам’ять про загиблих воїнів, жертв війни, воєнних злочинів, депортацій та злочинів проти людяності, скоєних у ці роки.
Утверджуючи традицію відзначення 8 та 9 травня в європейському дусі “не святкуємо, а вшановуємо”, пропонуємо згадувати Другу Світову з акцентом на ролі людей, які боролися проти нацизму. Тому цього року Український інститут національної пам’яті обрав тему “Українці в лавах Об’єднаних Націй перемогли агресора” для інформаційної кампанії. Ми прагнемо розкрити трагічні роки війни через долі та звитяги чоловіків і жінок – уродженців різних куточків України та світу, які воювали у регулярних арміях або були партизанами, служили у допоміжних формуваннях або на передовій, пройшли всю війну або героїчно загинули в боротьбі. Важливо, що хоч би де перебували ці українці та вихідці з України, вони пліч-о-пліч з іншими народами воювали проти нацизму та дістали високі відзнаки країн, у лавах яких вони служили.
Історична довідка
8 травня 1945 року набув чинності Акт про капітуляцію Німеччини. Ця дата дає можливість оцінити внесок Українського народу в перебіг і завершення Другої світової війни, підсумувати її масштабні спустошливі наслідки для України, а також винести життєво важливі уроки для нашої держави сьогодні.
Від 1 вересня 1939 року, коли нападом нацистської Німеччини на Польщу і бомбардуванням німецькою військовою авіацією Львова та інших міст війна розпочалася для України, 120 тисяч українців брали участь у двобої з вермахтом у складі Війська Польського. Сотні тисяч українців взяли участь у вторгненні на територію Другої Речі Посполитої у складі Червоної Армії, в запеклих битвах у Фінляндії та в захопленні Бессарабії і Північної Буковини. Українці Волині, Галичини, Західного Полісся, Північної Буковини і Бессарабії в перші роки війни на власному досвіді відчули прискорені заходи радянізації, які обернулися десятками тисяч розстріляних, сотнями тисяч депортованих і арештованих.
З червня 1941 року після вторгнення військ Німеччини та її союзників на територію СРСР уся Україна стала ареною запеклих бойових дій. У складі військ Південно-Західного фронту українці становили до 50 % бійців. Загальна кількість осіб, мобілізованих за роки війни з України до радянських Збройних сил перевищує 6 мільйонів бійців. Кожний другий з них загинув, а кожний другий з тих, хто залишився живим, став інвалідом.
Українці та вихідці з України перебували у військових з’єднаннях Польщі (120 тисяч), США (до 80 тисяч), Канади (до 45 тисяч). Крім того, до 5 тисяч українців захищали Францію у лавах Іноземного легіону. Після капітуляції прем’єр-міністра Анрі Петена у червні 1940 року в країні розгорнувся рух опору німецьким загарбникам. На боці французьких партизанів воювали українці звідусіль. Серед них – представники передвоєнної еміграції, наприклад, командир загону Осип Круковський. Були також радянські військовополонені і дезертири з військових частин на німецькій службі. Червоноармієць Василь Порик з Вінничини сформував власний партизанський підрозділ. Канадський пілот Пітер Дмитрук став партизаном після того, як в небі над окупованою країною підбили його літак. Обидва, Порик і Дмитрук, героїчно загинули. Задіяні німцями для боротьби з французькими партизанами українські поліцейські цілими підрозділами переходили на бік сил опору. У 1944 році з них було створено два партизанські батальйони: імені Тараса Шевченка та імені Івана Богуна.
8 травня для наших земляків воєнні дії не припинилися, а продовжувалися щонайменше до 2 вересня 1945 року, коли на борту американського лінкора “Міссурі” було підписано Акт капітуляції Японії представниками цієї країни, США, Китаєм, Великою Британією та СРСР. Від радянської сторони його підписав українець з Уманщини генерал-лейтенант Кузьма Дерев’янко.
Отже, історія кожного з українців та українок, які воювали в Червоній армії, УПА, Війську польському, Французьких, Британських, Канадських збройних силах та армії США – це історія мужності й самопосвяти в ім’я спільної перемоги над агресором.
Відеоісторії про Амета-Хана Султана, Пітера Дмитрука, а також уродженця Дніпропетровська (тепер – Дніпро), рятівника Кракова, Героя України, котрий став прототипом головного героя роману “Майор Вихор”, Євгена Березняка і Михайла Стренка (сержант Корпусу морської піхоти США родом із Лемківщини, учасник бойових дій в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні під час Другої світової війни, що був серед шести військовослужбовців, які підняли прапор США над островом Іодзіма, загинув у бою), створені за ініціативи Уряду та Українського інституту національної пам'яті (режисер Олесь Санін) можна переглянути за посиланням.
Українці, які в лавах Об’єднаних Націй перемогли агресора
1.Анна Храплива
Канадійка українського походження, що добровільно пішла до Канадського жіночого армійського корпусу. Служила у Великій Британії, відзначена Медаллю Британської Імперії.
2. Пітер Дмитрук
Канадський пілот бомбардувальника. З парашутом врятувався зі збитого літака і приєднався до французьких партизанів. Загинув, але врятував мешканців французького містечка від репресій.
3. Іван Кожедуб
Найрезультативніший льотчик-ас Союзників часів Другої світової війни. На рахунку – 64 повітряні перемоги. Тричі Герой Радянського Союзу.
4. Олена Мостович — «Верба»
Керувала Українським Червоним Хрестом на Волині та Поліссі, організовувала медичне забезпечення УПА. Загинула в бою. Однією з перших нагороджена Золотим Хрестом Заслуги.
5. Ніколас Міньо
Вояк армії США. Загинув героїчно у бою в Тунісі. Нагороджений Медаллю Пошани, Срібною Зіркою, медаллю Пурпурове Серце.
6. Михайло Опаренко
Пілот польської та британської авіації. Брав участь у боях проти нацистського агресора із перших днів Другої світової війни. Відзначений нагородами.
7. Ніколас Орешко
Американець з українським корінням. Здобув найвищі військові відзнаки за героїчні бої в Німеччині, будучи старшим сержантом піхотної дивізії США.
8. Петро Федун – «Полтава»
Лейтенант ЧА, полковник УПА. Воював проти німецьких окупантів. Видатний ідеолог та публіцист визвольного руху. Лицар Золотого Хреста Бойової Заслуги 1 класу і Золотого Хреста Заслуги.
9. Василь Порик
Герой Радянського Союзу. Втік із німецького концтабору у Франції і сформував свій партизанський загін. Потрапив у руки нацистів під час одного із боїв і був розстріляний.
10. Амет-Хан Султан
Льотчик-ас. Збив 30 ворожих літаків сам на сам і ще 19 в групових боях. Двічі Герой Радянського Союзу. З гордістю відкрито називав себе кримським татарином.
11. Євдокія Завалій
Полковник Завалій — єдина жінка, яка під час Другої світової війни служила командиркою взводу морської піхоти.
12. Майкл Стренк
У складі елітного підрозділу Корпусу морської піхоти США Майкл Стренк брав участь у важких боях на Тихому океані. Саме він був серед тих, хто підняв переможний прапор над Іводзімою.
«Українці в лавах Об’єднаних Націй перемогли агресора» — цьогорічні національні урочистості пройдуть під цим гаслом. Символ пам’яті залишається незмінним — червоний мак.
Майже сім мільйонів солдат в семи арміях — такий фронт виставила Україна в боротьбі проти нацизму. Український інститут національної пам’яті обрав 12 історій українців та українок, які воювали в Червоній армії, УПА, Війську польському, Французьких, Британських, Канадських збройних силах та армії США.
Від сьогодні дізнатися більше про них можна на головній площі країни — Майдані Незалежності. Це чоловіки та жінки, які походили з різних куточків України та світу; воювали у регулярних арміях та були партизанами; служили як у допоміжних формуваннях, так і на передовій; пройшли всю війну або героїчно загинули в боротьбі. Майже всі дістали високі відзнаки країн, за які вони воювали.
Фото: Олександр Клименко
Серед них — Герой Радянського Союзу, лицар Золотого хреста бойової заслуги УПА, нагороджений Медаллю Пошани армії США, лицар Військового Хреста Франції та українка, відзначена Медаллю Британської Імперії. Історія кожного з них — це історія мужності й самопосвяти в ім’я спільної перемоги над агресором.
“Усі 12 життєвих історій яскраво свідчать про те, що де б не перебували українці та вихідці з України, вони пліч-о-пліч з іншими народами воювали проти нацизму. Наші співвітчизники були в лавах багатьох армій Об’єднаних Націй та українського визвольного руху, вони виявляли винятковий героїзм, за який діставали високі нагороди”, — розповідає Голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович.
Символічним кроком на підтримку пам’ятних заходів стала згода на участь в соціальній кампанії ветеранів Червоної армії та Української повстанської армії. Стрілець УПА Степан Петраш та офіцер Червоної Армії Іван Залужний нагадують нинішнім українцям про те, що перемога над нацизмом є спільною для всіх частин України.
«Україну можемо втратити!» — писав переляканий Сталін влітку 1932 року. Він боявся втратити Україну як ресурс, без якого побудова могутньої індустріальної імперії, здатної завоювати світ, залишалася б тільки мрією.
