Науково-методична проблема:«Проектування як особливий різновид організації сучасного навчально-виховного процесу, наукової та практичної діяльності на уроках історії та правознавства»
Це державне свято було засновано в 2008 році і відзначається в контексті національних інтересів України. Дата для цього дня була обрана невипадково: 28 липня християнський світ вшановує пам`ять рівноапостольного великого князя Володимира.
Завдяки князю Володимиру Київська Русь у 988 році отримала хрещення, а язичництво підлягало викорінення. Так, повернувшись з Візантії, Володимир хрестив своїх синів, двір і бояр. Язичницькі ідоли більше не служили культом в Київській Русі і вважалися святотатством. На площах і в будинках киян проводилися бесіди, що зводили Євангеліє в ранг богослужбової книги. Священнослужителі, а також раніше хрещені княжичі і бояри стали першими наставниками, які допомагали киянам розібратися в новій для них християнської релігії.
У світлі сьогоднішніх реалій звернення до Бога стало потребою для кожної людини. Православні традиції протягом століть міцно вкоренилися в Україні, дозволяючи народу рости духовно. Традиційно в цей день в українських храмах пройде урочиста літургія, яка збере безліч віруючих. Хресний хід, благословення та молитви в День Хрещення Київської Русі дозволять зрозуміти справжнє значення української державності, її єдність і роль у світовій історії та культурі.
22-е червня 1941-го року, 4:00 ранку, мить ..., і шквал крові, болю і смерті. Він тривав кілька довгих років, одних із самих довгих років в житті тих, кому вдалося пережити весь цей жах на нашій землі. А багатьом не вдалося. Не судилось пережити цю мить, адже це тільки мить у тисячолітній історії всього нашого людства. Невже ми забули про це?
Кожен раз в цей День ми згадуємо. Згадуємо про тих, хто так і не повернувся з цієї війни. Про тих, хто кров’ю і потом відстоював нашу перемогу. Про тих, хто першим прийняв на себе цей страшний удар і про тих, чиї життя були покалічені і зруйновані іншими людьми. Людьми, схожими на нас. З тими ж бажаннями, з тією ж жагою до життя. Людьми з сім’ями, у багатьох з яких теж були діти, і може даже онуки. І, напевно, вони теж хотіли жити в мирі та злагоді ...
Пам’ять - хитра штука. Вона частенько зраджує нам. А потім знову 22-е червня 1941-го року, 4:00 ранку, мить ... і ...
Ніхто не забутий! Ніщо не забуте! Так ми говоримо своїм дітям. Ми стали передавати це з покоління в покоління. Ми закріпили цю пам’ятну дату в наших серцях. Вона є в наших національних календарях, за даними проекту DilovaMova: Україна встановила цю дату Указом Президента України від 17-го листопада 2000-го року № 1245/2000, вона має назву «День скорботи и вшанування пам’яті жертв Війни в Україні»; Росія - Указом Президента Російської Федерації від 8-го червня 1996 року № 857 "Про День пам’яті і скорботи"; Білорусія 22-е червня відзначає як «День всенародної пам’яті жертв Великої Вітчизняної війни». Ми пам’ятаємо. Ми сумуємо. Але чи є надія уникнути повторення подібного віроломства і насильства по відношенню до нас і наших дітей?
Вона є. Залишивши образи, ми навчилися прощати. Ми вміли прощати завжди. Прощати і не ображатися на людство за те, що воно допустило подібний хід розвитку подій. Ми навчилися любити. Любити тих, хто дорогий нам, хто поруч з нами. Любити життя, а не смерть, ненависть і агресію. Тому ми виграли тоді. Тому перемагаємо зараз. І не дай нам Бог забути про це!
8–9 травня Україна традиційно вшановує День пам’яті та примирення і День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. У ці дні важливо нагадати про непересічну роль українців у перемозі Об’єднаних Націй у Другій світовій війні, висловити повагу всім борцям проти нацизму, увічнити пам’ять про загиблих воїнів, жертв війни, воєнних злочинів, депортацій та злочинів проти людяності, скоєних у ці роки.
Утверджуючи традицію відзначення 8 та 9 травня в європейському дусі “не святкуємо, а вшановуємо”, пропонуємо згадувати Другу Світову з акцентом на ролі людей, які боролися проти нацизму. Тому цього року Український інститут національної пам’яті обрав тему “Українці в лавах Об’єднаних Націй перемогли агресора” для інформаційної кампанії. Ми прагнемо розкрити трагічні роки війни через долі та звитяги чоловіків і жінок – уродженців різних куточків України та світу, які воювали у регулярних арміях або були партизанами, служили у допоміжних формуваннях або на передовій, пройшли всю війну або героїчно загинули в боротьбі. Важливо, що хоч би де перебували ці українці та вихідці з України, вони пліч-о-пліч з іншими народами воювали проти нацизму та дістали високі відзнаки країн, у лавах яких вони служили.
Історична довідка
8 травня 1945 року набув чинності Акт про капітуляцію Німеччини. Ця дата дає можливість оцінити внесок Українського народу в перебіг і завершення Другої світової війни, підсумувати її масштабні спустошливі наслідки для України, а також винести життєво важливі уроки для нашої держави сьогодні.
Від 1 вересня 1939 року, коли нападом нацистської Німеччини на Польщу і бомбардуванням німецькою військовою авіацією Львова та інших міст війна розпочалася для України, 120 тисяч українців брали участь у двобої з вермахтом у складі Війська Польського. Сотні тисяч українців взяли участь у вторгненні на територію Другої Речі Посполитої у складі Червоної Армії, в запеклих битвах у Фінляндії та в захопленні Бессарабії і Північної Буковини. Українці Волині, Галичини, Західного Полісся, Північної Буковини і Бессарабії в перші роки війни на власному досвіді відчули прискорені заходи радянізації, які обернулися десятками тисяч розстріляних, сотнями тисяч депортованих і арештованих.
З червня 1941 року після вторгнення військ Німеччини та її союзників на територію СРСР уся Україна стала ареною запеклих бойових дій. У складі військ Південно-Західного фронту українці становили до 50 % бійців. Загальна кількість осіб, мобілізованих за роки війни з України до радянських Збройних сил перевищує 6 мільйонів бійців. Кожний другий з них загинув, а кожний другий з тих, хто залишився живим, став інвалідом.
Українці та вихідці з України перебували у військових з’єднаннях Польщі (120 тисяч), США (до 80 тисяч), Канади (до 45 тисяч). Крім того, до 5 тисяч українців захищали Францію у лавах Іноземного легіону. Після капітуляції прем’єр-міністра Анрі Петена у червні 1940 року в країні розгорнувся рух опору німецьким загарбникам. На боці французьких партизанів воювали українці звідусіль. Серед них – представники передвоєнної еміграції, наприклад, командир загону Осип Круковський. Були також радянські військовополонені і дезертири з військових частин на німецькій службі. Червоноармієць Василь Порик з Вінничини сформував власний партизанський підрозділ. Канадський пілот Пітер Дмитрук став партизаном після того, як в небі над окупованою країною підбили його літак. Обидва, Порик і Дмитрук, героїчно загинули. Задіяні німцями для боротьби з французькими партизанами українські поліцейські цілими підрозділами переходили на бік сил опору. У 1944 році з них було створено два партизанські батальйони: імені Тараса Шевченка та імені Івана Богуна.
8 травня для наших земляків воєнні дії не припинилися, а продовжувалися щонайменше до 2 вересня 1945 року, коли на борту американського лінкора “Міссурі” було підписано Акт капітуляції Японії представниками цієї країни, США, Китаєм, Великою Британією та СРСР. Від радянської сторони його підписав українець з Уманщини генерал-лейтенант Кузьма Дерев’янко.
Отже, історія кожного з українців та українок, які воювали в Червоній армії, УПА, Війську польському, Французьких, Британських, Канадських збройних силах та армії США – це історія мужності й самопосвяти в ім’я спільної перемоги над агресором.
Відеоісторії про Амета-Хана Султана, Пітера Дмитрука, а також уродженця Дніпропетровська (тепер – Дніпро), рятівника Кракова, Героя України, котрий став прототипом головного героя роману “Майор Вихор”, Євгена Березняка і Михайла Стренка (сержант Корпусу морської піхоти США родом із Лемківщини, учасник бойових дій в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні під час Другої світової війни, що був серед шести військовослужбовців, які підняли прапор США над островом Іодзіма, загинув у бою), створені за ініціативи Уряду та Українського інституту національної пам'яті (режисер Олесь Санін) можна переглянути за посиланням.
Українці, які в лавах Об’єднаних Націй перемогли агресора
1.Анна Храплива
Канадійка українського походження, що добровільно пішла до Канадського жіночого армійського корпусу. Служила у Великій Британії, відзначена Медаллю Британської Імперії.
2. Пітер Дмитрук
Канадський пілот бомбардувальника. З парашутом врятувався зі збитого літака і приєднався до французьких партизанів. Загинув, але врятував мешканців французького містечка від репресій.
3. Іван Кожедуб
Найрезультативніший льотчик-ас Союзників часів Другої світової війни. На рахунку – 64 повітряні перемоги. Тричі Герой Радянського Союзу.
4. Олена Мостович — «Верба»
Керувала Українським Червоним Хрестом на Волині та Поліссі, організовувала медичне забезпечення УПА. Загинула в бою. Однією з перших нагороджена Золотим Хрестом Заслуги.
5. Ніколас Міньо
Вояк армії США. Загинув героїчно у бою в Тунісі. Нагороджений Медаллю Пошани, Срібною Зіркою, медаллю Пурпурове Серце.
6. Михайло Опаренко
Пілот польської та британської авіації. Брав участь у боях проти нацистського агресора із перших днів Другої світової війни. Відзначений нагородами.
7. Ніколас Орешко
Американець з українським корінням. Здобув найвищі військові відзнаки за героїчні бої в Німеччині, будучи старшим сержантом піхотної дивізії США.
8. Петро Федун – «Полтава»
Лейтенант ЧА, полковник УПА. Воював проти німецьких окупантів. Видатний ідеолог та публіцист визвольного руху. Лицар Золотого Хреста Бойової Заслуги 1 класу і Золотого Хреста Заслуги.
9. Василь Порик
Герой Радянського Союзу. Втік із німецького концтабору у Франції і сформував свій партизанський загін. Потрапив у руки нацистів під час одного із боїв і був розстріляний.
10. Амет-Хан Султан
Льотчик-ас. Збив 30 ворожих літаків сам на сам і ще 19 в групових боях. Двічі Герой Радянського Союзу. З гордістю відкрито називав себе кримським татарином.
11. Євдокія Завалій
Полковник Завалій — єдина жінка, яка під час Другої світової війни служила командиркою взводу морської піхоти.
12. Майкл Стренк
У складі елітного підрозділу Корпусу морської піхоти США Майкл Стренк брав участь у важких боях на Тихому океані. Саме він був серед тих, хто підняв переможний прапор над Іводзімою.
«Українці в лавах Об’єднаних Націй перемогли агресора» — цьогорічні національні урочистості пройдуть під цим гаслом. Символ пам’яті залишається незмінним — червоний мак.
Майже сім мільйонів солдат в семи арміях — такий фронт виставила Україна в боротьбі проти нацизму. Український інститут національної пам’яті обрав 12 історій українців та українок, які воювали в Червоній армії, УПА, Війську польському, Французьких, Британських, Канадських збройних силах та армії США.
Від сьогодні дізнатися більше про них можна на головній площі країни — Майдані Незалежності. Це чоловіки та жінки, які походили з різних куточків України та світу; воювали у регулярних арміях та були партизанами; служили як у допоміжних формуваннях, так і на передовій; пройшли всю війну або героїчно загинули в боротьбі. Майже всі дістали високі відзнаки країн, за які вони воювали.
Фото: Олександр Клименко
Серед них — Герой Радянського Союзу, лицар Золотого хреста бойової заслуги УПА, нагороджений Медаллю Пошани армії США, лицар Військового Хреста Франції та українка, відзначена Медаллю Британської Імперії. Історія кожного з них — це історія мужності й самопосвяти в ім’я спільної перемоги над агресором.
“Усі 12 життєвих історій яскраво свідчать про те, що де б не перебували українці та вихідці з України, вони пліч-о-пліч з іншими народами воювали проти нацизму. Наші співвітчизники були в лавах багатьох армій Об’єднаних Націй та українського визвольного руху, вони виявляли винятковий героїзм, за який діставали високі нагороди”, — розповідає Голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович.
Символічним кроком на підтримку пам’ятних заходів стала згода на участь в соціальній кампанії ветеранів Червоної армії та Української повстанської армії. Стрілець УПА Степан Петраш та офіцер Червоної Армії Іван Залужний нагадують нинішнім українцям про те, що перемога над нацизмом є спільною для всіх частин України.
