Науково-методична проблема:«Проектування як особливий різновид організації сучасного навчально-виховного процесу, наукової та практичної діяльності на уроках історії та правознавства»
Створення українського гімну бере початок з осені 1862 року, коли на одній з вечірок у Павла Чубинського, етнографа, фольклориста та поета, сербські студенти, що навчалися в Київському університеті, співали патріотичну пісню, в якій згадувався цар Душан і в приспіві були слова «срце бије и крв лије за своју слободу» (або «срб се бије и крв лије за своју слободу…»). Чубинському пісня дуже сподобалася, і він раптом подався в іншу кімнату, а через півгодини вийшов звідти з готовим текстом пісні «Ще не вмерла Україна», яку тут же проспівали на сербський мотив. Деякі дослідники вважають, що на написання також вплинули мотиви мазурки «Jeszcze Polska nie zgineła…», яка згодом стала польським гімном. «Марш Домбровського» на той час був популярним серед народів, що боролися за незалежність (уже за кілька місяців після написання вірша Чубинського, почалося січневе повстання). Зокрема, на мотив цієї польської пісні словацький поет Само Томашек написав пісню «Гей, Словаки», що була гімном Словаччини та Югославії.
Поширення цього вірша серед українофільських гуртків, щойно об'єднаних у Громаду, сталося дуже швидко. 20 жовтня того ж року шеф жандармів князь Долгоруков дав розпорядження вислати Чубинського «за шкідливий вплив на розум простолюду» («за вредное влияние на умы простолюдинов») на проживання в Архангельську губернію.
Перша публікація тексту вірша Павла Чубинського — у львівському журналі «Мета», 1863, № 4. Отримавши поширення на Західній Україні, вірш не пройшов повз увагу релігійних діячів того часу. Один із них, отець Михайло (Вербицький), знаний композитор свого часу, захоплений віршем Павла Чубинського написав музику до нього. Вперше надрукований у 1863, з нотами — в 1865. На платівку, у виконанні Менцинського, вперше записано у кельнському відділенні «Грамофону» в жовтні 1910 року. У 1917—1920 роках «Ще не вмерла Україна» став одним з державних гімнів УНР та ЗУНР. Зокрема, 17 червня 1917 року авторитетне американське видання The New York Times опублікувало замітку про затвердження офіційного перекладу гімну України:
Nay, thou art not dead, Ukraine,
See, the glory's born again,
And the skies, O brethren,
Smile once more!
As in Springtime melts the snow
So shall melt away the foe,
And we shall be masters
Of our homes.
Soul and body, yea, our all
Offer we at freedom's call—
We, whose sires were mighty
Cossack braves.
Також, «Ще не вмерла Україна» Чубинського&Вербицького наряду з «Вічним революціонером» Франка&Лисенка, у виконанні хору Стеценка, лунали під час проголошення Акту Злуки.
1939 року «Ще не вмерла Україна» затверджений гімном Карпатської України.
Радянська доба
Коли в Радянському Союзі було вирішено створити окремий гімн для кожної країни в його складі, то «Ще не вмерла Україна» був відкинутий як варіант, щоб не викликати сепаратистські настрої серед українців. Потрібен був текст, в якому б стверджувалося, що Україна — держава, що входить до складу СРСР, що вона там «Між рівними рівна, між вільними вільна» та обов'язково повинна була висвітлена комуністична партія. Це завдання виконав Павло Тичина. Його варіант «Живи, Україно, прекрасна і сильна», покладений на музику Антона Лебединця, став державним гімном Української РСР у період з 1949 до 1991 роки.
Доба Незалежності
15 січня 1992 року музичну редакцію М. Скорика та Є. Станковича (для хору та фортепіано) Державного гімну затвердила Верховна Рада України[7], що знайшло своє відображення у Конституції України. Всю оркестровку здійснив О. Морозов[8]. Тільки 6 березня 2003 року Верховна Рада України ухвалила Закон «Про Державний Гімн України»[9], котрий запропонував президент Леонід Кучма. Законопроектом пропонувалося затвердити як Державний Гімн національний гімн на музику Михайла Вербицького зі словами першого куплета і приспіву пісні Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна». Президентом було запропоновано змінити звучання першої строфи гімну на «Ще не вмерла України і слава, і воля».
Цей закон підтримали 334 народних депутати, проти висловилися 46 із 433, що зареєструвалися для голосування. Не брали участі в голосуванні фракції Соцпартії і Компартії. З прийняттям цього закону Стаття 20 Конституції України набула завершеного вигляду. Національний гімн на музику Михайла Вербицького отримав слова, віднині затверджені законом.
Вітаємо із блискучою перемогою у обласному етапі конкурсу Малої академії наук (МАН) відповідно до підсумкових протоколів Пазюк Поліну, ученицю Вільнянської гімназії «Світоч» (керівник Супруненко А.Г., секція «Всесвітня історія»), яка здобула І місце; Плахотю Максима, учня Вільнянської ЗОШ І-ІІІ ст. №2 (керівник Гаврилова Т.І., секція «Правознавство»)-ІІ місце; Костенко Дар’ю, ученицю Матвіївського ЗНВК «Всесвіт» - ІІ місце (керівник Заяць Л.В., секція «Історичне краєзнавство»). Пишаємося вами.
Людина, розумна людина, завжди сподівається на краще. Це природно, адже ми не станемо заперечувати, що найчастіше обставини, що нас оточують, просто змушують нас це робити. Надія супроводжує нас, напевно всюди, але що ми готові зробити для того, щоб вона не залишилася марною. Далеко не кожній людині випадає така честь, щоб сприяти втіленню кращих сподівань. А сприяння, активне сприяння в цьому - є єдина причина, по якій здійснюється це велике таїнство, дане нам Богом. Адже погодьтеся: не важливо, пливемо ми за течією чи проти, але важливо - на краще або гірше, і важливо, що рухаємося, і рухаємося по милості Божій.
20-е лютого 2014-го року стало якоюсь переломною датою цієї надії на краще для всього українського народу. Відчуваючи глибокі і тривалі приниження та відвертий гніт з боку пострадянської корупційної, кримінально-комуно-кегебістско-олігархічної химери, багатонаціональний український народ пробудився. Він встав перед тираном і не залишився у смертельної байдужості до майбутнього своїх дітей, до теперішнього своєї, даної Богом душі, до гідності та честі свого доброго імені.
На жаль «грабіжники граблять, і грабуючи, граблять грабіжно». Так написано у Святому Письмі. Ця дата з’явилася яскравим доказом тих слів і деспотична система вирішила умертвити цю надію.
Чи можна умертвити надію? «Надія лицеміра загине» - так написано у Святому Письмі. Але чи можна назвати лицеміром того, хто віддає найдорожче, що у нього є - життя, заради ближнього свого, заради кращого життя для ближнього свого? Таку людину називають героєм. Такі люди не вмирають, а їх життя продовжується на Небесах, поруч з Отцем Небесним.
11-го лютого 2015-го року, Указом Президента України № 69/2015 «Про вшанування подвигу учасників Революції гідності та увічнення пам’яті Героїв Небесної Сотні» в країні встановлено особливий пам’ятний день - «День Героїв Небесної Сотні», який відзначається тепер щорічно 20-го лютого. Це зроблено, за даними проекту DilovaMova.com, «На підтримку ініціатив громадськості та з метою увічнення великої людської, громадянської і національної відваги та самовідданості, сили духу і стійкості громадян, завдяки яким змінено хід історії нашої держави, гідного вшанування подвигу Героїв Небесної Сотні, які віддали своє життя під час Революції гідності (листопад 2013 року - лютий 2014 року), захищаючи ідеали демократії, відстоюючи права і свободи людини, європейське майбутнє України», - йдеться в документі.
Держа́вний Герб Украї́ни — герб держави Україна, один із чотирьох її офіційних символів поряд з прапором, гі́мном і Конституцією. 19 лютого 1992 року затверджено Малий Державний герб України. Конституцією також передбачений і Великий Державний герб, однак досі його не прийнято.
Центральною геральдичною фігурою герба є Тризуб Володимира І Святого, Великого князя Київського, володаря Русі. Окрім цього, згідно з Конституцією України, елементом Великого герба мусить бути герб Війська Запорозького.
Міністерство культури України з 23 жовтня 2007 року по 1 вересня 2008 року проводило конкурс проектів Великого герба України. На конкурс приймали кольорові та чорно-білі ескізи на планшеті формату А3. Розмір малюнка — 100 мм у діаметрі. До ескізу потрібно додати пояснювальну записку з детальним описом проекту, а також інформацію про автора, його контакти, ідентифікаційний код та розрахункові дані. Надсилалися на адресу Міністерства культури (01601, м. Київ, вул. Івана Франка, 19) з позначкою: «На конкурс найкращого ескізу великого Державного герба України». За три найкращі ескізи планували видати грошові премії: перша премія — 12 тисяч, друга — 8 тисяч та третя — 5 тисяч гривень. Очолює Комісію віце-прем'єр-міністр, до її складу входять міністр культури і туризму, міністр юстиції, представники центральних органів виконавчої влади, інших державних органів, наукових установ, вищих навчальник закладів, а також творчих спілок, якщо з їхнього боку на це буде згода. Персональний склад Комісії затверджувався урядом. Діяльність Комісії здійснювалася на громадських засадах. Згідно з положенням, Комісія є консультативно-дорадчим органом при Кабміні, основним завданням якої є відбір проектів ескізів, поданих на конкурс на найкращий ескіз великого герба України, і визначення його переможців. Як сказано у положенні, всі свої рішення Комісія з проведення конкурсу на найкращий ескіз великого Державного Герба України приймає відкритим голосуванням простою більшістю. Рішення ж щодо підсумків конкурсу вона приймає таємним голосуванням двома третинами голосів присутніх на засіданні членів Комісії.
Англійський, синій щит з тонким золотим обрамленням
Щитотримачі
Ліворуч — Золотой лев, із золотою короною Данила Галицького; праворуч — Козак в золотому мундирі і червлених шароварах, озброєний золотими мушкетом та шаблею
15 липня 2009 року Кабмін затвердив проект Великого Державного Герба України. Він включав зображення Малого Герба у центрі, по боках від нього — фігури лева і запорізького козака, знизу — синьо-жовта стрічка, а зверху — княжа корона. На жаль, у проекті залишилася низка помилок і неточностей. Тому його так і не було внесено на розгляд Верховної Ради України.
Після Другої Світової війни війська СРСР брали участь у 24 локальних війнах і збройних конфліктах на території 16 іноземних держав. Найбільш масштабною та трагічною була війна в Республіці Афганістан.
Афганська війна тривала з 25 грудня 1978-го до 15 лютого 1989 року, тобто майже 10 років. 160 тисяч українців пройшли вогненними дорогами Афганістану, 3360 не повернулися додому, більш як 8 тисяч зазнали поранення, понад 100 тисяч перенесли складні захворювання. Залишились без синів 2729 матерів, 1982 батька, стали вдовами 505 молодих жінок, сиротами — 711 дітей. Після війни за 25 років з моменту виведення радянських військ з Афганістану , померло від ран і захворювань 25000 ветеранів-афганців, середній вік яких складав 50 років.
15 лютого 1989 р. останній радянський солдат покинув територію Афганістану.
Важкий, сумний підсумок. Багато матерів і батьків не дочекалися своїх синів, котрі не сказали — «Мамо, я живий...».
